Млявий попит на готову сталь у ЄС та закритість ринку США змушують виробників, включно з українськими, придивлятися до нових напрямів експорту. Найбільш привабливим здається регіон MENA.
По-перше, через відносну географічну близькість. По-друге, завдяки потужному попиту на арматуру та профільний прокат з боку будівельної галузі, яка по праву вважається одним із драйверів регіональної економіки.
Країни Затоки
Країни GCC залишаються центром світових інвестицій у нерухомість. Насамперед це ОАЕ. В одному тільки еміраті Дубаї за підсумками 2024 р. кількість угод зросла на 36%, до 226 тис., а їхня сума на 20%, до $207,2 млрд, за даними уряду. При цьому інвестиції в новобудови на початковій стадії збільшилися на 38%, до 217 тис. угод. У грошовому вираженні їхня вартість підвищилася на 27%, до $143,2 млрд.
Цифри ілюструють силу попиту на прокат будівельного сортаменту у регіоні. Наразі позитивна динаміка зберігається. Хоча агентство Fitch Rating і очікує уповільнення темпів зростання обсягів будівництва у Дубаї до 5% цього року. Проте це буде зростання, а не падіння. В одному лише сегменті еліт-класу у 2025 р. планується введення в експлуатацію 19,7 тис. житлових комплексів.
Квартальні підсумки роботи найбільшого місцевого сталевого виробника Emirates Steel підтверджують прогнози. За січень-березень 2025 р. компанія наростила продажі прокату на 21% р/р, до 811 тис. т. Але… при цьому дохід залишився на торішньому рівні — $530,9 млн. А валовий прибуток впав на 30%, до $18,2 млн.
Найбільший виробник у Катарі, Qatar Steel, у січні-березні 2025 р. збільшив випуск прокату на 13% р/р, до 1,31 млн т. Але при цьому продажі впали на 4%, до 505 тис. т. Виручка скоротилась на 8%, до $261,6 млн, чистий прибуток — на 11%, до $31,9 млн. Ці дані доводять складність ситуації на місцевому ринку.
Вагоме зростання продажів у натуральному вимірі дозволило Emirates Steel лише втримати виручку. А металурги Qatar Steel в умовах падіння цін взагалі працювали на склад. І ще треба зважати, що це держкомпанії. Вони без тендерів отримують контракти на постачання прокату для всіх проектів, які фінансуються державою. Що тоді говорити про приватних сталеливарників в умовах вільного ринку. Там становище ще більш складне.
Травневі пропозиції щодо сталевої заготовки місцевого виробництва в Саудівській Аравії були на рівні $511-515/т EXW. При цьому брухтозаготівельники запитували $400-420/т SFR за постачання сировини базової категорії HMS 1&2 (80:20).
За даними індійського агентства Kallanish, собівартість виробництва заготовки із цього брухту в Саудівській Аравії знаходиться в межах $107-120/т. Це означає, що місцеві електрометзаводи змушені продавати свою продукцію із нульовою рентабельністю. А в окремих випадках навіть у збиток.
Все це завдяки пропозиціям китайських виробників, які були готові постачати заготовку до GCC на умовах $464-467/т SFR. Також у травні були доступні відвантаження з Індонезії по $470/т SFR. Тобто, навіть відмовившись від прибутку, саудівські електрометзаводи все одно програють конкурентам із Південно-Східної Азії.
І це без урахування іранських виробників заготовки. Вони пішли з ринку GCC у травні після масштабного (на 90%) примусового скорочення подачі електроенергії для промисловості, до якого влада вдалась через аномальну спеку. Квітневі ціни експортерів з Ірану з постачанням у травні були на рівні $410-420/т FOB. Очевидно, у вересні вони відновлять продаж. Оскільки їх пропозиції також кращі від місцевих компаній.
Аналогічна ситуація щодо інших продуктів. Єдиний у регіоні виробник плоского прокату саудівська Al-Ittefaq Steel (ISPC) у травні тримала відпускні ціни на г/к рулон на рівні $640/т EXW.
У той час китайські компанії пропонували його по $495-500, SFR, тайванські — по $533-535/т SFR. Повідомлялося також про пропозицію японського виробника по $512/т SFR з постачанням у липні. На червень ISPC знизила запити по г/к рулону до $615/т EXW. Втім, вона, як і раніше, не може змагатися із заводами з ПСА.
Звідси зниження цін на напівфабрикати та готову сталь у країнах GCC і, як наслідок, збитки місцевих виробників. Це також пояснює, чому, незважаючи на потужний внутрішній попит (тільки в ОАЕ металоспоживання за I кв. 2025 р. перевищило 1 млн т, за даними Emirates Steel), виплавка сталі в GCC за січень-квітень скоротилася на 2,8%, до 6,64 млн т.
Північна Африка
Тут сталеве виробництво за 4 міс. підвищилося на 6,5%, до 6,17 млн т. Приріст отримано завдяки Лівії та Алжиру. У поточному році там запустили потужності, які раніше простоювали. В той час у Єгипті, що має найбільш розвинену металургію в Північній Африці, показник погіршився на 4%, до 3,44 млн т.
Як і у країнах Затоки, північноафриканські металурги спеціалізуються на довгому прокаті. Але якщо в Затоці він весь прямує на внутрішній регіональний ринок, Єгипет та Алжир чимало експортують.
Котирування єгипетської арматури у травні були на рівні $555-560/т FOB, алжирської — $552/т FOB. Це приблизно відповідає цінам виробників у GCC. Тому основним напрямом експорту для північноафриканських метзаводів є Євросоюз.
До квітневого посилення квотування імпорту в ЄС на нього припадало 50% закордонних продажів єгипетської сталі. Виділену на ІІ кв. квоту з арматури єгиптяни повністю вичерпали за перші 2 тижні квітня. Це пояснюється її мізерним обсягом – 27,6 тис. т.
Але вони можуть продавати на європейському ринку навіть зі сплатою мита, яким оподатковується імпорт поза квотою. З урахуванням травневих котирувань італійської арматури €540/т EXW. Те саме і з алжирським довгим прокатом.
Крім того, єгипетські меткомпанії активно збільшують продаж у Східну Африку. Про пріоритетність цього напряму в травні заявив директор з маркетингу El Marakby Steel Рамі Салех.
Водночас слід відзначити сильну захищеність внутрішнього ринку Єгипту, на відміну від регіону Затоки. У липні 2023 р. місцева влада продовжила на 4 роки антидемпінгові мита на арматуру та катанку з Китаю, Туреччини та України. Ставка для української продукції складає 17,2-27% в залежності від сортаменту та виробника.
А наприкінці квітня цього року міністерство торгівлі та інвестицій розпочало розслідування щодо імпорту г/к рулонного прокату, незалежно від країни походження. За його підсумками, ймовірно, буде вжито заходів, аналогічних вищевказаним.
Єгипет продовжує розвивати металургію, незважаючи на помірне внутрішнє споживання сталі та напруженість у міжнародній торгівлі. На початку травня у промзоні Суец розпочав роботу новий завод Suez Steel Co. потужністю 800 тис. т прокату на рік. Підприємство випускатиме рейки, шпунтові палі та великогабаритний прокат.
Раніше, наприкінці грудня минулого року, плани будівництва меткомбінату вартістю $1,65 млрд в економічній зоні Ain al-Sokhna підтвердила китайська Hebei Xinfeng Steel. Підприємство випускатиме 2 млн т г/к рулонного прокату на рік. Але термінів фіналізації цього проекту не визначено.
У свою чергу прем’єр Мустафа Мадбулі на початку червня зустрівся з представниками місцевих меткомпаній та заявив про плани зробити Єгипет провідним центром виробництва сталі в регіоні MENA.
За його словами, із цією метою найближчим часом уряд надасть кілька дозволів на будівництво нових заводів із випуску заготовки. Йдеться про майбутню експортну експансію, враховуючи відсутність в країні розвиненого машинобудування, основної металоспоживаючої галузі.
Єгипет і так вже є регіональним лідером сталевого виробництва. За підсумками січня-квітня на його частку припало 25% усієї виплавки в MENA. На другому місці із незначним відставанням йде Саудівська Аравія. Але й там не мають наміру зупинятися.
У середині травня державний інвестфонд Al Watania for Industries підписав угоду з китайською Donghexin Group про будівництво заводу з випуску оцинковки та білої жерсті потужністю 400 тис. т на рік у вільній економічній зоні Ras Al-Khair Industrial City. Запуск в експлуатацію заплановано на середину 2027 р.
Там же, у Ras Al-Khair, тільки з 2029 р., запрацює і метзавод з виробництва електродугової сталі та г/к рулонного прокату вартістю €1,5 млрд. Цей проект є спільним підприємством словенської групи SIJ та державної Saudi Iron&Steel Co. (Hadeed). Про ці інвестиції було оголошено наприкінці січня цього року.
Таким чином, у середньостроковій перспективі очікується посилення конкуренції на внутрішньому ринку країн MENA та нарощування їхньої експортної присутності в ЄС.