Європейська металургія останні кілька років перебуває під негативним впливом одразу двох чинників: надмірний імпорт та жорстка екополітика, яка не враховує ринкових реалій. Щодо декарбонізації якісь серйозні поступки з боку Єврокомісії важко прогнозувати. А ось проти закордонних поставок сталі ймовірність нових протекціоністських заходів надзвичайно висока – на тлі 25% мит, запроваджених адміністрацією Д.Трампа в лютому. Це може позначитися і на українському прокаті, для якого ЄС є основним ринком збуту.
Міттал, на вихід?
Сталева виплавка в Євросоюзі почала падати з 2018 р., з моменту першого застосування мит Трампа на всю імпортну металопродукцію. За цей час вона знизилася з 160 млн. т. до 129,5 млн. т. за підсумками минулого року. Паралельно скорочувалося видиме споживання сталі. У 2022 р. – на 6,5%, у 2023 р. – на 6,3%, до 129 млн т. На поточний рік асоціація Eurofer не має особливого оптимізму: прогноз погіршений у лютому. Якщо раніше передбачалося, що видиме споживання підвищиться на 3,8%, тепер – лише на 2,2%. Також переглянута оцінка за 2024 р.: зниження на 2,3% замість колишніх 1,8%.
На перший погляд все просто. Скорочується споживання – знижується виробництво сталі. Проте у Eurofer стверджують, що це не зовсім так. Як причину вказують «зростаючий імпорт» і «витрати, що зростають». Справді, у ІІІ кв. минулого року імпорт досягнув рекордного значення, 28% від загального обсягу продажів. Тобто, кожна третя тонна прокату, що реалізується у ЄС, виготовлена за його межами.
Тепер треба згадати, що в президентському указі Трампа про застосування 25% тарифів зазначається, що в 2024р. на імпорт припало близько 30% металоспоживання у США. Тобто, у плані зовнішнього тиску на ринок ситуація в ЄС приблизно аналогічна. А це, у свою чергу, дає можливість Єврокомісії обкласти додатковим збором не лише поставки зі США як відповідь, а й з третіх країн. Загальне завантаження сталеплавильних потужностей у європейців за 2024 р. також можна порівняти з американським: 78,5% і 79% відповідно.
Але, на відміну від заокеанських колег, на єврометалургів додатково тиснуть зростаюча вартість дозволів на викиди парникових газів (EUA) і зобов’язання щодо їх скорочення в рамках кліматичної політики ЄС. Згідно з новими прогнозами аналітиків, опитаних Reuters, цього року EUA подорожчають до €76,88/т. порівняно з торішнім €62,5/т. Далі – більше. У 2026 р. очікується €92,48/т., у 2027 р. — €111,14/т. До 2034 року вартість зросте до €249/т. Це і є ті «зростаючі виробничі витрати», про які говорять Eurofer і учасники ринку.
Сюди треба додати поступову відмову від безкоштовного розподілу квот за механізмом EU ETS. Тоді стає зрозумілою стурбованість Eurofer, яка регулярно закликає Єврокомісію вдосконалити СВАМ, який по суті є екологічним надподатком, додатково до EUA. Також зрозуміло, чому металургійні компанії ЄС визначають збільшення бюджетного фінансування як головну умову для успішного «зеленого переходу».
«Державна підтримка матиме ключове значення для забезпечення того, щоб компанія могла модернізувати своє виробництво (в рамках «зеленого курсу» – прим. авт.), залишаючись конкурентоспроможною», — заявив у лютому фінансовий директор концерну ArcelorMittal Дж.Крістіно. Варто зазначити, що вже зараз держпідтримка надається. Підприємства ЄС можуть отримати на декарбонізацію від €500 млн до €1 млрд. Українські виробники про такі обсяги можуть лише мріяти. Але, як випливає з коментаря представника ArcelorMittal, навіть цього недостатньо.
У Брюсселі це розуміють. На початку лютого там анонсували «План дій у галузі сталі та металів», який «дозволить компаніям реалізувати свої можливості в галузі зелених інвестицій». У доопрацьованому варіанті його представлять до кінця травня. Наразі відомо, що документ міститиме відстрочення деяких положень «зеленої угоди», але при цьому «кліматичні цілі» ЄС залишаться незмінними (скорочення парникових викидів до 2030 р. на 50% від рівня 1990 р.). З цього випливає, що розширення фінансування не передбачається, готуються якісь точкові послаблення.
Отже, все більш реалістичним виглядає лютневий прогноз Eurofer, відповідно до якого «поєднання CBAM і планованого поступового скасування безкоштовного розподілу квот не забезпечить належного захисту (галузі – прим. авт.) і може додатково стимулювати переміщення виробництва до третіх країн». Власне, у цьому напрямі «крига скресла». ArcelorMittal, найбільший європейський сталевий виробник, два тижні по тому заявив, що розглядає можливість перенесення частини європейських бізнесових процесів до Індії для оптимізації витрат.
У коментарі концерну уточнювалося, що це рішення поки не стосується виробничих потужностей у Європі. Йдеться про «централізацію бізнес-функцій за рахунок розширення існуючого сервісного центру в Індії». Але вочевидь, що тут головне словосполучення є «поки що». «ArcelorMittal уважно стежить за економічними та регуляторними змінами, які впливатимуть на довгострокову стратегію у Європі. Серед ключових факторів – перегляд механізму CBAM, оцінка торгових заходів ЄС та реалізація Плану дій для сталі та металів», — наголошується у заяві. Тобто, все спирається на ті самі виклики для європейської металургії, які розглядалися вище.
Остання крапля
На цьому фоні мита Трампа не здаються за головну проблему. Але вони можуть стати горезвісною краплею, яка переповнює чашу. У 2023 р. США посіли перше місце серед імпортерів європейського прокату: з 17,13 млн. т., відправлених на експорт, 2,33 млн. т. надійшло на американський ринок. Минулого року споживачі із США залишалися найбільшими закордонними покупцями для єврометалургів. Водночас ЄС не є основним постачальником сталі (готова продукція разом із напівфабрикатами) для американської промисловості: до трійки лідерів входять Канада, Мексика та Бразилія.
Тим не менш, поки Д.Трамп та його адміністрація відмовляються йти на поступки європейським союзникам. Візит єврокомісара з торгівлі та економічної безпеки М.Шефчовича до Вашингтона наприкінці лютого закінчився безрезультатно. ЗМІ з посиланням на дипломатичні джерела повідомили, що на закритому брифінгу для послів країн ЄС М.Шефчович назвав ситуацію «невизначеною» за підсумками проведених перемовин.
У контексті попереднього використання додаткових 25% митних тарифів під час першої президентської каденції Д.Трампа можна припускати, що домогтися їх скасування для своєї сталі Євросоюзу не вдасться. Можна сподіватися лише на встановлення квот, які жорстко регламентують обсяги для безмитного ввезення до США. Важливе уточнення: щоб досягти таких квотних умов, офіційному Брюсселю знадобилося цілих три роки.
Враховуючи, що останнім часом грошовий еквівалент сталевого євроекспорту до США становив €3 млрд на рік, за даними Reuters – втрати галузі в короткостроковій перспективі тягнуть приблизно на €10 млрд. Також слід зазначити, що до 2018 р. щорічний сталевий експорт у США був у межах €6,3-6,8 млрд. Тобто. додаткова тарифікація та подальше квотування раніше вже зменшили показник приблизно вдвічі. Навряд чи наслідки цього удару виявляться більш м’якими. Отже, можна погодитися з експертами, на думку яких високі показники сталевого виробництва, 160-152 млн т, досягнуті в 2018 — 2021 рр., залишатимуться в минулому для ЄС.