Блог

Трейдингова компанія Метінвест СМЦ тестує нові логістичні маршрути для доставки в Україну металопрокату з віддалених ринків, розповів в інтерв’ю ГМК-Центру генеральний директор компанії Євген Олексієнко. Таким чином компанія прагне задовольняти попит на товарні позиції, які не виробляє в Україні через втрату контролю над активами в Маріуполі.

Олексієнко зазначив, що війна внесла довгострокові зміни в логістичні маршрути та змусила компанію переосмислити звичні логістичні схеми. Крім оптимізації діючих маршрутів, Метінвест СМЦ почав працювати над відкриттям нових завдяки використанню флоту, що відвантажує руду на далекі ринки. Зокрема, компанія зміцнює співпрацю з виробниками спеціалізованого прокату, як от рейок, яким Метінвест постачає залізну руду.

«Це дасть змогу скоротити не тільки логістичні витрати, а й час доставлення імпортної продукції. Один із таких маршрутів зараз тестує наша команда», — повідомив гендиректор компанії.

Разом з тим, з 2022 року на українських активах, що збереглися, розпочалася робота з «переосвоєння» окремих типорозмірів і марок виробів, втрачених разом із маріупольськими майданчиками. На «Запоріжсталі» відновили виробництво сталевих слябів для забезпечення європейських заводів Метінвесту, гарячекатаних і холоднокатаних рулонів і листа. На «Каметсталі» – фасонних профілів (швелери, кутики) та великих помольних куль.

Крім того, Метінвест СМЦ налагодив постачання в Україну металопродукції, випуск якої був технічно неможливий на українських потужностях, з європейських активів групи — італійських заводів Trametal S.p.A. і Ferriera Valsider. Подальша географія постачальників розширювалася й охопила Румунію, Словаччину, Болгарію, Польщу, Туреччину та Китай.

«Ми залишаємося провідним постачальником товстолистового прокату, зокрема і з європейських активів Групи Метінвест.Також ми реалізували різні формати співпраці з іншими українськими виробниками. Так, у колаборації з Дніпровським металургійним заводом (DCH) за толінговою схемою налагодили постачання на внутрішній ринок великосортного прокату будівельного та машинобудівного призначення. А взаємодія з вітчизняними трубними заводами («Комінмет», «Трубосталь» тощо) дала змогу покрити нестачу обсягів електрозварювальних труб і профілів», — зазначив Олексієнко.

Він також відзначив загальне зростання обсягів імпорту на українському ринку, насамперед у сегментах продуктів, які раніше виготовляли маріупольські комбінати Метінвесту: товстий гарячекатаний лист, оцинкований прокат, двотаврові балки, великі кутики, а також рейкова продукція. Водночас спостерігається зростання частки внутрішнього виробництва прокату з полімерним покриттям, але частка імпорту поки що залишається значною.

У цьому сегменті активно посилюють свої позиції турецькі виробники, які мають відповідні виробничі потужності, оптимальну логістику після відкриття чорноморських портів та пропонують привабливі ціни. Хоча частково їх переваги базуються на використанні дешевих напівфабрикатів з Росії.

«Дешева сировина для турецьких виробників — сляби з Росії для виробництва плоского прокату й гарячекатаний рулон із Китаю для виготовлення труб — дає можливість отримувати низьку собівартість і пропонувати низькі ціни на експорт. Аналогічна ситуація спостерігається і з імпортом слябів до Європи: чеський виробник Vitkovice Steel виявляє інтерес до постачання в Україну товстого гарячекатаного листа з російських слябів», — пояснив Олексієнко.