Блог

Україна може стати ключовим партнером для забезпечення стратегічної автономії Європейського Союзу, зменшуючи його залежність від геополітичних конкурентів у сферах критичних матеріалів, промисловості та продовольства.

Про це йдеться у дослідженні «Стратегічні орієнтири поглиблення торговельно-економічних відносин України з країнами Європейського Союзу», яке презентували 26 лютого на слуханнях Комітетів Верховної Ради з питань економічного розвитку і аграрної та земельної політики.

Згідно з дослідженням, яке провели на замовлення Федерації роботодавців України, з 2014 року, відколи Україна підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом, частка ЄС у зовнішньоторговельному обороті України постійно зростала – з 30% у 2013 році до 56% у 2023 році. А експорт товарів до ЄС у 2023 році сягнув $23,4 млрд, що становить 64,6% загального експорту товарів Україною. Ці показники свідчать про переорієнтацію української економіки з ринків СНД на європейські.

Водночас, як співпраця між Україною та ЄС залишається асиметричною, оскільки основу експорту з України складають сировинні товари. Зокрема, на агропродукцію (зернові, олії, курятина) припадає 48%, на чорні метали та руди — 22%, на продукти хімпрорму та машинобудування — 19%. Тоді як з ЄС в Україну імпортується переважно продукція з високою доданою вартістю, що створює суттєвий дефіцит у торгівлі, який у 2023 році склав $9,1 млрд.

Щоб змінити цю ситуацію автори дослідження пропонують працювати над розвитком взаємовигідної співпраці між Україною та ЄС у сфері досягнення стратегічної автономії блоку. У дослідженні визначено три ключові напрямки.

Першим напрямком є забезпечення ЄС критичними та стратегічними матеріалами. В Україні наявні поклади 24 з 34 видів мінералів, які ЄС визначив як незамінні для розвитку передових галузей та цілей зеленого переходу. За оцінками Європейського інституту геополітичних досліджень, у разі подальшого розширення переробки стратегічної сировини в Україні, частка постачання критичних матеріалів до ЄС може зрости з 12% у 2023 році до 25% у 2030 році. Це сприятиме скороченню залежності ЄС від поставок з Китаю та інших геополітично нестабільних регіонів.

Другим напрямком є посилення промислового потенціалу і конкурентоспроможності ЄС у низці передових галузей. Це, зокрема, оборонно-промисловий комплекс, інформаційно-комунікаційні технології та аерокосмічна галузь, у яких ЄС, як зазначається, поступився лідерськими позиціями на світовому ринку. Дослідження виділило конкретні продукти, які українські виробники можуть замінити на європейських ринках: металургійна продукція, хімічні добрива, вироби деревообробної промисловості, меблі, трактори, автобуси, електротехнічна продукція тощо.

Третім напрямком є забезпечення продовольчої безпеки ЄС. Україна зарекомендувала себе як надійний постачальник аграрної продукції, маючи частку 7-8% у сільськогосподарському імпорті ЄС і третю позицію в переліку найбільших постачальників (попереду такі країни як Бразилія та Велика Британія). У перспективі членства в ЄС Україна зможе запропонувати співтовариству нову модель аграрного виробництва, орієнтовану на розвиток конкурентоспроможності та інновацій, а також допомогти йому зменшити залежність від імпорту продовольства з третіх країн. Наголошується, що в умовах негативних наслідків кліматичних змін та деградації довкілля у багатьох країнах Глобального Півдня, український аграрний потенціал може відіграти стабілізуючу роль на продовольчого ринку ЄС.

Відповідна модель ефективної інтеграції української та європейської економік могла б зменшити витрати ЄС на дотації Україні після вступу до блоку. Так, за розрахунками Інституту німецької економіки 2023 року, у разі вступу України до ЄС протягом 2025 року, політика згуртованості щодо неї коштувала б країнам-донорам 50-90 млрд євро фінансування протягом п’яти років. Але активна інтеграція української промисловості й аграрного сектора в господарський комплекс ЄС сприятиме зменшенню різниці у рівні доходів в Україні та в середньому по ЄС. Відповідно, це значно полегшить ЄС тягар політики згуртованості після набуття Україною повноправного членства.

Зокрема, згідно з економічним моделюванням, здійсненим в рамках дослідження, інтеграція на засадах взаємовигідної співпраці, дасть змогу за 10 років подвоїти ВВП України і докорінно змінити структуру виробництва й зовнішньої торгівлі. Інвестиції у розмірі $90 млрд у будівництво 570 заводів в Україні забезпечать зростання випуску товарів і послуг на 152,8%, у тому числі продукції переробної промисловості – на 168,9%. Завдяки чому частка переробної промисловості у ВВП країни зросте з 7,6% до 20,4%. Загалом може бути створено близько 815 тисяч нових робочих місць. Відбудеться також суттєве скорочення розриву за показниками валового національного доходу (ВНД) на душу населення між Україною та ЄС – з 7,1 до 3,2 разів, що впливатиме на витрати в межах політики згуртованості.

Водночас для досягнення відповідних результатів уряд під час переговорів з ЄС має наголошувати на перевагах економічної співпраці з Україною, що включають сприяння у досягненні стратегічної автономії через практики friendshoring та nearshoring, а також залучення інвестицій у розвідування родовищ і видобуток в Україні критичних матеріалів для потреб зеленого переходу та модернізації промисловості ЄС. Але крім цього варто також:

• переконувати ЄС відмовлятися від товарів, вироблених в Росії та Білорусі та пропонувати замінити їх на продукцію українського виробництва;
• наполягати на усуненні бар’єрів у торгівлі, повторно запроваджених, зокрема, щодо української сільгосппродукції, як шкідливих для продовольчої безпеки ЄС;
• наполягати на необхідності відтермінувати для України початку виплати стягнень за вуглецеві викиди в межах механізму CBAM;
• активізувати укладання і практичне впровадження Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції між Україною та ЄС;
• переконувати ЄС у доцільності надання за кошти Європейського фонду регіонального розвитку та інших фондів фінансової підтримки для облаштування індустріальних парків, та інших інструментів державного стимулювання промислового розвитку в Україні.

Також у дослідженні наголошується на необхідності удосконалення і розбудови в Україні внутрішньої політики щодо розвитку національного виробничого та експортного потенціалу.