Покровський напрямок – найгарячіша точка на фронті. Під постійними обстрілами місто готується до вторгнення: на вулицях встановлюють фортифікації, населення закликають до евакуації, планів включати зимове опалення немає.
Стратегічна мета Росії – вихід на адміністративні межі Донецької області, при цьому в боях лише за Покровськ ворог готовий покласти 50-60 тис. військових, заявляв президент Володимир Зеленський.
Крім важливості населеного пункту як логістичного хабу для військових, місто має стратегічну роль і для однієї з ключових галузей української економіки – металургійної промисловості.
Тут розташоване шахтоуправління «Покровське», яке є основним центром видобутку коксівного вугілля, втрата якого може кратно обвалити виробництво сталі в Україні.
Якими можуть бути наслідки від окупації Покровська, чи обернеться це катастрофою для економіки та чи мають металурги план «Б»? Про це в інтерв’ю ЕП розповів президент об’єднання підприємств «Укрметалургпром» Олександр Каленков.
— У чому важливість міста Покровська для української металургії та економіки загалом?
— Трохи західніше міста розташоване шахтоуправління «Покровське» (входить до групи «Метінвест» Ріната Ахметова), де видобувається критично важливе для нашої металургії коксівне вугілля. Ба більше, дуже якісне вугілля – марки «К».
— В Україні видобувається енергетичне вугілля, яке спалюється при виробництві електроенергії. Коксівне використовується для виробництва сталі.
— Для виробництва сталі в нас є два шляхи.
Перший – це електрометалургійне виробництво, коли основною сировиною є металобрухт. Завдяки електродуговим печам з нього виробляється кінцевий продукт – сталь. В Україні є тільки одне таке виробництво – «Дніпросталь» (володіє компанія «Інтерпайп» Віктора Пінчука).
Другий, а це понад 90%, – металургія повного циклу, коли сталь виробляється із залізорудної сировини. У цьому процесі використовується кокс. Щоб отримувати кокс, потрібне коксівне вугілля. Тому коксівне вугілля і залізорудна сировина – це основний ресурс для виробництва сталі.
— Скільки в Покровську видобувається вугілля?
— Шахтоуправління може видобувати 3,6 мільйона тонн вугілля на рік.
— Який це відсоток від загальної потреби металургійних підприємств?
— Залежить від того, яке зараз виробництво сталі. Наприклад, з 2014-го по 2022 рік ми виробляли близько 21 мільйона тонн сталі на рік. Тоді цього було недостатньо, ми імпортували коксівне вугілля.
Після тимчасової втрати Маріуполя, а це понад 40% усієї сталі, після того, як підприємства, які залишилися в Україні, працювали і працюють не на повну завантаженість, ми впали з 21 до 6,5 мільйона тонн сталі у 2022-2023 роках. Тоді коксівного вугілля було абсолютно достатньо. Покровськ на 100% працював на Україну.
— Коли ми говоримо про 100%, то все це вугілля йшло на підприємства групи «Метінвест» Ахметова?
— На всі підприємства. У нас залишилися «Метінвест» та «АрселорМіттал Кривий Ріг», який теж споживає кокс, що виробляється з видобутого в Покровську вугілля. Залишається ще «Інтерпайп», але це електрометалургійне підприємство, воно не використовує кокс, тільки брухт.
— Яким обсягом вугілля Україна забезпечувала себе самостійно, а який імпортувала?
— У 2023 році Україна була забезпечена на 93% своєю сировиною, решту імпортувала.
— Усі 93% – це вугілля з Покровська?
— Є шахти на заході України, у Львівській області, але мова не йде про обсяги, які могли б задовольнити наші підприємства. Поклади і видобуток там дуже маленькі, мізерні, тому вони, на жаль, не можуть бути заміною.
— Скільки відсотків можна замістити завдяки видобутку на заході України?
— Мова йде про кілька відсотків, тому це незначні обсяги і вони не врятують ситуацію.
— Тобто у випадку окупації Покровська єдина альтернатива – це імпорт?
— Так. У 2023 році, коли Україна майже повністю забезпечувала себе коксівним вугіллям, близько 6% імпортувалися. Переважно із Сполучених Штатів та Австралії. У 2024 році «АрселорМіттал» завозив із східної Європи, але туди воно теж потрапляє з Австралії та Сполучених Штатів. Це такі пробні партії.
— Ми правильно розуміємо, що у разі чого весь обсяг можна замістити імпортним вугіллям?
— Якщо говорити про імпорт, то треба розуміти, що це означає зростання собівартості цього вугілля на десятки відсотків і це відіб’ється на собівартості кінцевої продукції.
А беручи до уваги, що ми останні 2,5 року всі працюємо в режимі виживання, великих збитках – це може призвести до того, що підприємства почнуть реально менше виробляти кінцевої продукції. Останні 2,5 року, ми працювали з негативним чистим прибутком.
При чому деякі підприємства показували десятки мільярдів гривень збитків. І це все за 2,5 року склалося в сотні мільярдів гривень збитків.
— Це все наслідки війни?
— Усе в комплексі. Війна, здорожчення електроенергії, тарифи на перевезення, падіння цін на продукцію на глобальних ринках тощо. Тобто в таких умовах зростання вартості ще й коксівного вугілля, яке імпортується, це ще один суттєвий чинник до зменшення обсягів виробництва.
І друге, що може і буде стримувати імпорт, це обмежена логістика через морські порти України. Взагалі-то краще і дешевше імпортувати коксівне вугілля морем, але беручи до уваги, що в нас не усі морські порти зараз працюють, а ті, що працюють, завантажені максимально на експорт.
Для того, щоб імпортувати щось, треба зменшити обсяги експорту. Я не думаю, що в поточній ситуації ми можемо собі це дозволити.
— Як можлива окупація Покровська може вплинути на виробництво сталі в Україні?
— Реальність така, що тимчасова втрата Покровська призведе до необхідності забезпечення наших підприємства імпортним коксівним вугіллям, але з об’єктивних причин я боюся, що ми не зможемо це забезпечити в повному обсязі.
Через це об’єми виробництва сталі на підприємствах повного циклу виробництва із залізної руди до кінцевої продукції можуть впасти до 50%. До прикладу, минулі два роки ми виробляли 6,2-6,5 мільйона тонн. Цього року ми, я думаю, вийдемо десь на 7,2-7,3 мільйона тонн.
І замість того, щоб далі нарощувати виробництво ще на третину і довести його до рівня 2021 року, після теоретичної втрати Покровська ми можемо впасти до 3,5 мільйона тонн і навіть менше.
— Які наслідки це може мати в масштабах України?
— Одне робоче місце в нашій галузі створює десь 7,5 робочих місць в інших галузях. І тому прогнозуємо великий удар по всій економіці держави. Ми порахували, що якщо вивести підприємства, що знаходяться на підконтрольній території, на рівень 2021 року, то це щонайменше 5 мільярдів доларів додаткових валютних надходжень і десь більше 15 мільярдів гривень прямих податків. Якщо врахувати непрямі податки, то це взагалі понад 80 мільярдів гривень додаткових податків.
Але якщо ми втратимо Покровськ, то разом з іншими чинниками це може призвести до зворотного ефекту – замість зростання десь на третину, металургія впаде вдвічі. І це призведе до того, що ми втратимо вже більше 5 мільярдів доларів валютних надходжень і десь 15 мільярдів гривень платежів до бюджету.
Головне – це додатковий удар, який може призвести до того, що підприємства просто посипляться. Тому ми прогнозуємо великий удар по всій економіці держави.
— Як зросте собівартість продукції через повний імпорт вугілля?
— Саме вугілля буде дорожче на 30% і більше.
Собівартість для кожної продукції своя, і це більше комерційні цифри, я їх не можу озвучувати. Але можна прогнозувати, що собівартість значно зросте. Можливо, не вдвічі, але суттєво.
— Яка ситуація на підприємстві зараз?
— У зв’язку з тим, що лінія фронту впритул приблизилася до Покровська, обсяги видобутку вугілля суттєво зменшилися, але я не можу сказати зараз, бо цифри змінюються кожного дня і з точки зору безпеки не хочеться озвучувати ці показники.
Все зроблено для того, щоб оперативно реагувати на обстановку, яка буде, і за щонайменшого ризику евакуювати трудовий колектив, який зараз працює на підприємстві. Але сім’ї працівників більшою мірою вже евакуйовані.
Підприємство працює, але є ризики, що ми повністю втратимо виробництво у Покровську.
— Росія не полишає спроб захопити Покровськ. У вас є розуміння, що у разі окупації міста буде з шахтами, як ворог може використати ці активи? Вони будуть вивозити вугілля на окуповані раніше підприємства, до Росії чи взагалі за якимись схемами експортувати в треті країни?
— Це моє припущення, яке ґрунтується на аналізі ситуації, яка відбувається на тимчасово захоплених територіях України. Вони ще з 2014 року захопили підприємства в Алчевську, Єнакієво та Донецьку.
Зараз додалися підприємства Маріуполя, принаймні ММК імені Ілліча. Я не думаю, що на «Азовсталі» вони зможуть відновити виробництво. Вони можуть бути забезпечені залізорудною сировиною з Росії.
Єдине, чого не вистачало – це якісне коксівне вугілля. Із захопленням Покровська таке вугілля у них з’явиться. І це для них буде реальна можливість нормально налагодити виробництво на тимчасово окупованій території.
— Виробництва саме сталі, кінцевого продукту?
— Так. Ми рахували, що мова може йти про завантаження 100 тисяч робочих місць. Для росіян, я думаю, що це суттєво, і це така частинка пазла, який у них може скластися і дати змогу суттєво збільшити виробництво на окупованій території.
— Саме на окупованих територіях. Ви думаєте, що вони не вивозитимуть сировину в Росію для якихось внутрішніх потреб?
— Я думаю, що через проблеми з логістикою вони будуть намагатися використовувати на тимчасово окупованих територіях, але надлишки також будуть вивозити в Росію.
Я бачу, що вони не гребують нічим. Коли залишалися залишки в Маріупольському комбінаті, вони їх вивозили, зерно вивозили, все, що можна було різати на металобрухт, вони різали.
Тому я думаю, що вони будуть мародерити і робити все, що можливо, для того, щоб щось вкрасти, вивезти і заробити на цьому. І в цьому сенсі шахтоуправління «Покровське» має величезні запаси якісного вугілля.
— Я бачив цифри, що промислові запаси вугілля в Покровську перевищують 200 мільйонів тонн, а термін розробки – близько 40 років.
— Цих запасів вистачило б щонайменше на 40 років. Зараз ми відходимо від викопної сировини, але все одно це стратегічні запаси сировини для України і для Європи теж.
З огляду на те, що Україна йде в Євросоюз і ми будемо частиною ЄС, це б’є по стратегічних запасах сировини Європейського Союзу.
— Скільки металургія України втратила після 2014 року і після повномасштабного вторгнення?
— Максимально Україна виробляла в радянські часи десь 50 мільйонів тонн сталі на рік. Максимум, який Україна виробила за часи незалежності, був у 2007-2008 роках – 42 мільйони тонн.
У 2013 році, до початку війни, ми виробляли 32 мільйони тонн, далі з 2014-го по 2022-й виробництво було десь на рівні 21-21,5 мільйона тонн. І після лютого 2022 року ми рухнули до 6-6,5 мільйона тонн.
Лише у Маріуполі ми втратили десь 40%, але падіння загалом було більшим через те, що з початком повномасштабної війнипідприємства на контрольованій території вимушено працювали не на повну потужність.
— Зрозуміло, що зараз складно робити якісь прогнози та й загалом це справа невдячна, але ж бізнес повинен прораховувати різні сценарії та готуватись до найгіршого. Якою на вашу думку є вірогідність втрати Покровська та якою має бути реакція на це з точки зору металургів?
— Так, робити якісь прогнози зараз – це зовсім даремна справа. Передусім, ми вдячні нашим військовим за те, що вони такою високою ціною тримають місто.
Якщо Покровськ залишається нашим, це добре, ми далі працюємо, як працювали, стараємося виробляти більше продукції, платити більше податків тощо.
Якщо ми втратимо Покровськ, то треба прилаштовуватися до цієї ситуації. І виходячи з цього нам треба буде сконцентруватися на можливості тимчасової заміни імпортом. І все зробити для того, щоб цей імпорт став можливим.
— Можлива окупація Покровська – це катастрофа для вітчизняної металургії та економіки України?
— Це ще один дуже-дуже великий виклик. Якщо ми говоримо про цей рік, то це реальна проблема. Напевно, ми не зможемо перебудувати логістику, щоб у повному обсязі задовольнити наш попит за рахунок імпорту.
Але якщо ми говоримо, що це затягнеться, я думаю, що ми зможемо в середньостроковій перспективі перебудувати логістику і зробити все для того, щоб забезпечити себе імпортом.
Та ж сама Європа, в якої проблеми з викопним вугіллям, імпортує багато коксівного вугілля. І це зрозуміло. Тому Україні теж треба буде підлаштовуватися.
— Скільки знадобиться часу, щоб перелаштуватися?
— Близько 2-3 років. Тобто це не катастрофа, але це дуже великий виклик, який напряму вплине на обсяги виробництва в цьому році, можливо, й в наступному.
Але в середньостроковій перспективі, я думаю, що з нормальною державною політикою ми з цим впораємося та зможемо наростити обсяги імпорту.