Метка: експорт

Світові ціни на залізну руду за 1,5 року впали на третину. Цьогоріч вони тримаються біля позначки $100/т на тлі зниження вартості готової сталі в Китаї. Подальші прогнози інвестиційних аналітиків невтішні. У кращому випадку ціна ЗРС залишиться на поточному рівні.

За таких несприятливих ринкових умов деякі великі гравці працюють над розширенням виробництва. Якщо їхні плани будуть втілені, ситуація погіршиться. Оскільки надлишок пропозиції давитиме на ціни.

Індійські амбіції

Найбільш рішуче до збільшення видобутку йде Індія. У першій половині травня компанія Lloyds Metals&Energy Ltd (LMEL) отримала ліцензії на нові ділянки родовища Surjagarh у штаті Махараштра. Це розширить річну потужність однойменного руднику з 10 до 25 млн т. ЗРС. Він стане найбільшою невугільною шахтою в Індії. Для цього LMEL на поточний фінансовий рік (ФР, почався 1 квітня) збільшила капітальні витрати на 75% до торішнього, до $768 млн.

Один з найбільших сталевих виробників, Tata Steel Ltd (TSL), у першій половині травня виділила $1,18 млрд на розширення видобутку на рудниках Noamundi, Joda та Katamati з 40 до 55 млн т. у поточному фінроці.

Генеральний директор гірничодобувного дивізіону TSL Атул Бхатнагар також повідомив про майбутню участь в аукціонах на право розробки нових залізорудних родовищ у штатах Одіша, Джаркханд та Чхаттісгарх. При цьому видобуток в Одіші група розпочне у найближчі 2 роки.

Розвивати залізорудне виробництво має намір і державна Steel Authority of India Ltd (SAIL). У рамках цієї компанії міністерство сталі Індії створює окрему гірничодобувну структуру, повідомили джерела у SAIL у другій половині травня. Мета – подальше збільшення видобутку залізної руди. Наразі SAIL управляє 15 рудниками в Джаркханді, Одіші та Чхаттісгарху. У 2024-2025 ФР вони сумарно виробили 33,78 млн т. залізорудної продукції.

Ці плани поки не загрожують балансу на глобальному ринку ЗРС. Навіть незважаючи на рекордний результат індійської залізорудної галузі в 2024-2025 ФР, коли видобуток підвищився на 4,3%, до 289 млн т. Оскільки експорт при цьому впав відразу на 35%, до 30,92 млн т. Падіння пов’язане зі зростанням внутрішнього споживання: виплавка сталі в Індії за 2024-2025 ФР збільшилася на 4,7%, до 151,14 млн т.

І це ще не максимум. Зростаюча економіка Індії стимулює дедалі більше металоспоживання. Тому прем’єр-міністр Нарендра Моді наприкінці квітня анонсував вихід до 2047 р. на 500 млн т. потужностей для сталевого виробництва. Нині вони досягли 200 млн т. на рік. Тобто видобуток залізної руди підвищуватиметься паралельно з розвитком металургії.

Але найвагоміші індійські гравці мають більш амбітні плани. Голова ради директорів Vedanta Group Аніл Агарвал наприкінці квітня заявив про можливість річного виробництва 700 млн т. залізної руди.

«Сьогодні Індія є четвертим за величиною виробником залізної руди у світі із загальним обсягом 270 млн т. на рік. Тільки Австралія, Бразилія та Китай виробляють більше. Враховуючи наші величезні запаси, ми можемо видобувати 700 млн т. на рік і стати другим за величиною виробником після Австралії. Це цілком можливо. Переваги, які це принесе Індії з точки зору економічного зростання, робочих місць та доходів уряду, є величезними», — зазначив він.

Вочевидь, йдеться не просто про задоволення внутрішнього попиту. Це про масштабну експансію на зовнішні ринки. Потенціал залізорудного експорту в Індії насправді великий. Розвідані запаси оцінюються у 33 млрд т. Все, що потрібно від влади – спростити видачу екологічних дозволів на розробку нових родовищ.

Ймовірно, на регіональному рівні проблем не виникне. Оскільки Агарвал обіцяє, що після реалізації програми дохід на душу населення в Чхаттісгарху, Джаркханді та Одіші вдвічі перевищить середній в країні (зараз він нижче за цей показник). Тобто вирішальне слово за центральним урядом. Але чи реальні такі плани з огляду на ринкову ситуацію?

Основним ринком збуту ЗРС для Індії, як і для України, є Китай. Тут індійські компанії реалізують низькосортну руду Fe 57, популярну у місцевих метзаводів. Тоді як бразильські експортери переважно пропонують преміум-руду Fe 65. Тобто з ними у битві за покупця індійські видобувачі практично не перетинаються. Проте вони можуть «відкусити» частку продажів у виробників Fe 62, серед яких і українські компанії.

Головного удару, безумовно, зазнають австралійські видобувачі. Вони програють конкуренцію у своєму сегменті. Минулого тижня котирування індійської залізної руди Fe 57 у порту Ціндао були на рівні $73,81/т. SFR, австралійської руди Fe 56,5 марки FSS — $81,17/т. SFR, руди Fe 58,5 австралійської Fortescue Metals Group Inc. — $87,18/т. SFR. Аналогічно у Чжичжао та інших портах.

Компаніям з України також складно конкурувати з індійськими. Минулого тижня внутрішні ціни на залізну руду Fe 62 в Одіші становили $60/т EXW. Тобто витрати на транспортування продукції до Китаю (включаючи перевалку, фрахт та портові збори) у місцевих виробників нижче за $12/т. Витрати українських ГЗК на логістичні послуги під час експорту до КНР становлять близько $40/т.

Примара Simandou і не тільки

Директор гвінейського проекту Simandou (перебуває в операційному управлінні британсько-австралійської гірничорудної корпорації Rio Tinto Ltd) Джерард Райнбергер у травні виступив із сенсаційною заявою. За його словами, першу партію ЗРС із Гвінеї відвантажать цьогоріч вже у листопаді. Запаси Simandou оцінюються у 2,8 млрд т. Його руда має високу якість (Fe 65,5) та не потребує додаткового збагачення.

Анонс тягне на сенсацію, оскільки Simandou – довгограючий проект. Консорціум на чолі з Rio Tinto для його реалізації створили ще у 2013 року. Терміни запуску постійно зсувалися. Передбачається, що після виходу на повну добувну потужність консорціум у складі Rio Tinto, китайських держкорпорацій Chinalco та Baowu зможе щорічно постачати до КНР 120 млн т. ЗРС.

Крім будівництва власне руднику проект передбачає прокладання близько 400 км залізничного шляху до глибоководного порту та будівництво там перевалочного термінала. І з цього приводу британське видання Guardian має іншу інформацію.

Посилаючись на джерела у Гвінеї, видання стверджує, що до середини березня будівельники змонтували лише першу опору балкового мосту для залізничної магістралі. При цьому ключові ділянки залізниці ще не готові, інші допоміжні інфраструктурні проекти далекі від завершення. «Це ставить під сумнів передбачувану дату початку виробництва у жовтні», — наголошується у публікації.

Вочевидь, Дж.Райнбергер дійсно поспішив з анонсом. Або ЗМІ його неправильно зрозуміли. Але у будь-якому разі проект перейшов у практичну стадію. У січні консорціум підписав контракт з американським концерном Wabtec на постачання локомотивів для майбутньої залізниці. Тому якщо не у 2025 році, то в наступному додаткові обсяги руди з Гвінеї з’являться на китайському ринку. І там буде дедалі тісніше.

Ще один представник «великої четвірки» найбільших залізорудних компаній світу, бразильська Vale SA, у лютому оголосила про інвестиції $12,26 млрд на родовищі Carajas. В результаті видобуток там за 5 років зросте до 200 млн т. порівняно з торішнім 177,5 млн т. Загалом стратегія Vale передбачає розширення виробництва ЗРС до 360 млн т. до 2030 р. проти 327,65 млн т. у 2024 р.

При цьому місткість залізорудного ринку в КНР останніми роками звужується на тлі зменшення сталевого виробництва. У 2020-2024 роках виплавка сталі знизилася з 1,065 млрд до 1,005 млрд т. Цьогоріч агентство S&P Global прогнозує подальше скорочення до 996 млн т.

Тобто попит на ЗРС з боку китайської металургії стабільно падає, а великі видобувачі намагаються ще збільшити пропозицію. Ось чому «епоха низьких цін» на залізну руду скоріше за все буде довгостроковою. Отже, питання собівартості виробництва ЗРС стає ключовим для всіх компаній на китайському ринку.

За цих умов зберегти залізорудний експорт як важливу частину валютних доходів економіки України можна лише за однієї умови. Якщо уряд зможе приборкати тарифні «апетити» держмонополій (ПАТ «Укрзалізниця», НЕК «Укренерго», НАК «Нафтогаз України»).

Нагадаємо, що через високу вартість електроенергії та залізничних вантажних перевезень ось уже рік простоює Інгулецький ГЗК, один із найбільших виробників ЗРС. Без коригування тарифної політики до нього можуть додатися й інші підприємства-експортери.