Ellyt, always here

Метка: метінвест

  • Метінвест за 9 місяців збільшив виробництво сталі на 5%, а товарної металопродукції – скоротив на 3%

    Підприємства Групи Метінвест за 9 місяців 2024 року збільшили виробництво чавуну на 2% у річному обчисленні, до 1,367 млн тонн. Виробництво сталі за цей період зросло на 5% р/р і склало 1,61 млн тонн, за рахунок збільшення портфеля замовлень на сталеву продукцію, повідомила компанія у виробничому звіті. У 3-му кварталі виробництво чавуну та сталі залишилось майже на рівні попереднього кварталу і склало 483 тис. тонн та 568 тис. тонн, відповідно.

    Виробництво товарної металопродукції за 9 місяців перевищило 2,3 млн тонн, що на 3% менше у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Так, виробництво товарних напівфабрикатів знизилось на 5% р/р, до 626 тис. тонн, через збільшення внутрішнього споживання напівфабрикатів на наступних стадіях виробництва. А виробництво готової продукції впало на 3%, до 1,678 млн тонн.

    Зокрема, обсяги виробництва плоского прокату за 9 місяців зменшились на 14% р/р, до 729 тис. тонн через несприятливі умови на європейському ринку, що призвели до відсутності маржинальних замовлень на гарячекатаний рулон та зменшення портфеля замовлень на гарячекатаний товстий лист.

    Водночас виробництво оцинкованого холоднокатаного рулону збільшилось на 65% внаслідок відновлення роботи 4-го індуктора на Юністіл в Україні після його зупинки на капітальний ремонт у 2-му кварталі минулого року. За 9 місяців було вготовлено 84 тис. тонн відповідної продукції.

    Виробництво довгого прокату за три квартали збільшилось на 8% – до 949 тис. тонн – через збільшення портфелю замовлень на продукцію Каметсталі та Promet Steel.

  • Метінвест: Ми вже конкуруємо за людей з європейським ринком 

    Нестача кваліфікованих працівників є значною проблемою для Метінвесту, тож керівництво групи планує реалізовувати інфраструктурні проекти у містах присутності, щоб заохотити українців, які виїхали за кордон, повертатись додому. Про це розповів голова офісу СЕО Групи Метінвест Олександр Водовіз під час виступу на конференції “Україна 2050”. 

    На його думку, значна частина біженців не втратила зв’язку із батьківщиною, відчуває спорідненість із культурою та мовою, підтримує контакти із друзями та родичами в Україні, тож розглядає можливість повернутися. Але таким людям також потрібні відповідні стимули, до яких він зараховує належну інфраструктуру та умови життя в Україні. 

    “Звичайно, в містах, де є наші підприємства, ми будемо будувати школи, робити інфраструктуру, щоб люди вертались… Якщо дитина може нормально ходити в школу, якщо є парк в місті, є благоустрій, якщо там безпечно і є нормальне житло (це приваблює — ред.). Ми цими речами точно будемо займатися”, — констатував Водовіз. 

    Він також додав, що бізнес має конкурувати за людей, пропонуючи відповідні зарплати, враховуючи досвід роботи багатьох українців у країнах Європи. 

    “В нас не буде вже українських зарплат. І ми вже зараз закладаємо це в бізнес план. Ми вже конкуруємо (за людей — ред.) з європейським ринком. А коли війна закінчиться, це стане більш помітно”, — резюмував він. 

  • Вступ до ЄС відкриває значні можливості за умови, що українські інтереси будуть враховані — Водовіз

    Вступ України до Європейського Союзу та приєднання до великого вільного ринку відкриває значні можливості для розвитку економіки. Головне при цьому — забезпечити справедливі умови в процесі інтеграції, які б допомогли відновити потенціал, втрачений через руйнування, та зробити Україну сильнішою державою. Таку думку висловив голова офісу СЕО Групи Метінвест Олександр Водовіз під час виступу на конференції “Україна 2050”.

    “У переговорах про вступ до Євросоюзу ми чого хочемо? Щоб в Україні відбулися реформи та країна мала б доступ до грошей на їх реалізацію, як це було під час вступу в ЄС Польщі, Румунії, країн Балтії. Але поки ми бачимо тенденцію, що наші переговірники вважають — ми маємо просто прийняти всі умови ЄС. Нам ця точка зору видається помилковою, оскільки Україна знаходиться в умовах війни, і наша економіка суттєво постраждала”, — зауважив Водовіз. 

    На його думку, Україна має наполягати на тому, щоб економічні інтереси країни були враховані. “Нам точно треба стояти на своєму. Так, ми маємо проводити реформи, але і просити кошти на їх реалізацію, так само як це робили країни Центральної Європи, коли вступали в ЄС. У нас є прохання до тих, хто веде переговори по кластерам, звернути на це увагу”, — додав Водовіз. На його думку, саме фінансування від ЄС допоможе імплементувати в Україні європейське законодавство, виконання якого дуже часто пов’язане зі значними інвестиціями у модернізацію виробничих потужностей, удосконалення інституцій та організаційні зміни. 

    Крім того, він звернув увагу на низку факторів, що також сприятимуть залученню капіталу та розвитку бізнесу в Україні. Серед них забезпечення безпеки і завершення війни, збереження демократії та демократичних інституцій, справедливі суди, захист інвестицій.

  • Українським металургійним компаніям потрібні конкурентні умови на ринку ЄС – Водовіз

    Група Метінвест, яка є лідером галузі в Україні за обсягами виробництва та експорту, впевнена у якості своєї продукції, тому в процесі євроінтеграції прагне мати не преференції, а можливість працювати на ринку ЄС, виходячи з рівних умов для конкуренції. Таку думку висловив керівник Офісу генерального директора Метінвесту Олександр Водовіз, йдеться у матеріалі UAprom «Євроінтеграція України: промисловість просить конкурентні умови».

    ЄС є основним покупцем української металургійної продукції, і роль цього ринку зросла ще більше після російського вторгнення в Україну, внаслідок якого галузь майже втратила доступ до покупців в Азії та на Близькому Сході. Тож перспектива стати частиною вільного європейського ринку є досить привабливою для українських виробників. Хоча у бізнесу є сумніви у спроможності втримати позиції, якщо європейське законодавство буде імплементоване в Україні без жодних виключень або ж перехідних періодів.

    «Зараз є такий посил, наприклад, в екологічній сфері, що ми як країна маємо прийняти всі акти ЄС. Але всліпу не можна цього робити, бо умови не рівні. Наприклад, в ЄС на декарбонізацію підприємствам надається фінансування розміром від 500 млн до 1 млрд євро. У нас такої можливості немає. Тому прохання звертати увагу на те, що ми в різних вагових категоріях знаходимось», — зауважив Водовіз.

    Окрім грантів на екологічну модернізацію він також згадав, що російська металургійна продукція досі присутня на європейському ринку через виключення у санкціях. Сталеві сляби з РФ є значно дешевшими, і багато європейських виробників прокату цим користуються. Натомість італійські заводи Метінвесту працюють з дорожчою європейською сировиною, пояснив Водовіз, відповідно їх готова продукція є дорожчою за конкурентів. «Найбільше на європейському ринку нас не хочуть бачити росіяни. 80% конкуренції у нас із ними», — констатував представник компанії.

    Він закликав шукати синергію у відносинах між Україною та ЄС, оскільки від партнерства на рівних умовах виграють обидві сторони: ЄС отримуватиме залізну руду, коксівне вугілля та кокс, що забезпечуватиме роботу місцевих виробників сталі, а Україна матиме ринок збуту та доступ до активів, які можна придбати і таким чином підтримувати попит на продукцію гірничо-металургійного сектору з України.

  • Євроінтеграція України: промисловість просить конкурентні умови

    Вступ України до ЄС вимагає повної імплементації європейського законодавства, що також передбачає запровадження нових стандартів та вимог до роботи українського бізнесу. Часто їх реалізація неможлива без значних інвестицій у модернізацію виробництва та організаційних змін, які також вимагають додаткових вкладень. Тож українські промисловці, які вбачають у євроінтеграції не тільки значні можливості, а й певний виклик, наголошують на необхідності враховувати, що бізнес в Україні стикається з низкою обмежень та вже несе додаткові витрати через війну, тому за визначенням знаходиться не в конкурентному середовищі. На переконання представників низки компаній металургійного та агросектору, що взяли участь в обговоренні цієї теми на Київському міжнародному економічному форумі, саме забезпечення рівних умов для українського і європейського бізнесу могло б сприяти успішній інтеграції України до спільного економічного простору ЄС.

    Промисловість: треба не преференції, а рівні можливості

    ЄС є основним покупцем української металургійної продукції. Роль цього ринку зросла ще більше після російського вторгнення в Україну, внаслідок якого галузь майже втратила доступ до покупців в Азії та на Близькому Сході. Тож перспектива стати частиною вільного європейського ринку є досить привабливою для українських виробників. Хоча у бізнесу є сумніви у спроможності втримати позиції, якщо європейське законодавство буде імплементоване в Україні без жодних виключень або ж перехідних періодів.

    «Зараз є такий посил, наприклад, в екологічній сфері, що ми як країна маємо прийняти всі акти ЄС. Але всліпу не можна цього робити, бо умови не рівні. Наприклад, в ЄС на декарбонізацію підприємствам надається фінансування розміром від 500 млн до 1 млрд євро. У нас такої можливості немає. Тому прохання звертати увагу на те, що ми в різних вагових категоріях знаходимось», — зауважив керівник Офісу генерального директора Групи Метінвест Олександр Водовіз.

    Він наголосив, що Метінвест, який є лідером галузі в Україні за обсягами виробництва та експорту, впевнений у своїй продукції, тому прагне мати не преференції, а можливість працювати на конкурентному ринку, згадавши окрім грантів на екологічну модернізацію той факт, що російська металургійна продукція досі присутня на європейському ринку через виключення у санкціях. «Найбільше на європейському ринку нас не хочуть бачити росіяни. 80% конкуренції у нас із ними», — констатував представник компанії.

    Сталеві сляби з РФ є значно дешевшими, і багато європейських виробників прокату цим користуються. Натомість італійські заводи Метінвесту працюють з дорожчою європейською сировиною, пояснив Водовіз, відповідно їх готова продукція є дорожчою за конкурентів.

    Він закликав шукати синергію у відносинах між Україною та ЄС, оскільки від партнерства на рівних умовах виграють обидві сторони: ЄС отримуватиме залізну руду, коксівне вугілля та кокс, що забезпечуватиме роботу місцевих виробників сталі, а Україна матиме ринок збуту та доступ до активів, які можна придбати і таким чином підтримувати попит на продукцію гірничо-металургійного сектору з України.

    Агропром: вже в ЄС, але важливо втримати баланс

    Значна частина українських виробників сільськогосподарської продукції вже успішно працює в ЄС: компанії мають можливість сертифікуватися та постачати свої товари до країн Європи, а місцеві покупці роблять вибір на користь українського продовольства, розповів Євген Осипов, гендиректор компанії Kernel, трейдера та найбільшого виробника рослинної олії в Україні. Він, як і Водовіз з Метінвесту, переконаний у якості української продукції, однак, щоб цей фактор спрацював, в процесі євроінтеграції важливо забезпечити справедливий підхід і надати українському бізнесу такі самі можливості, як і європейським компаніям.

    «Ми впевнені в тому, що зможемо конкурувати в Європі за рівних умов. З точки зору нашої ефективності, бізнес-підходу, якості продукту ця впевненість у нас є на 100%. Але для нас також важливо, щоб нас поставили в рівні умови. Це і є робота, яку проводить уряд на досить фаховому рівні, в тому числі залучаючи нас як бізнес. Якщо ми цю справедливість з точки зору рівного підходу втримаємо, то ми точно будемо конкурентні», — зазначив він.

    Бізнес усвідомлює значущість змін, які відбуваються у законодавстві України у процесі наближення до норм ЄС, тож підприємства, зокрема й у сфері тваринництва та птахівництва пильно слідкують за нововведеннями, додав Юрій Мельник, заступник головного виконавчого директора МХП, яка є лідером з виробництва курятини в Україні. Поступовому переходу до європейських норм господарювання компанії також допомагає той факт, що МХП вже давно експортує продукцію на ринок Євросоюзу, тож має відповідний експортний сертифікат, використовує обладнання, аналогічне європейському та орієнтується на європейські практики ведення бізнесу.

    «Сектор виробництва м’яса птиці з усього аграрного сектору, можливо, готовий найкраще (до нових правил роботи – ред.)», — вважає Мельник. На його думку, в процесі євроінтеграції найбільше питань з боку ЄС до галузі буде стосовно вимог до благополуччя тварин, і деякі виробники потребуватимуть корекції цих правил, наприклад, з огляду на розташування у прифронтовій зоні і об’єктивні складнощі з модернізації виробництва в таких умовах.

    Крім того, важливо враховувати, що Україна, каже Осипов, завдяки експортним спроможностям в агросекторі забезпечує продовольчу безпеку в низці країн світу. Насправді ЄС не є головним покупцем українського збіжжя, і туди, за інформацією представника Kernel, надходить лише близько 30% всього експорту. Тож галузь зацікавлена у розробці гібридної моделі, відповідно до якої бізнес, який працює з європейським ринком, мав би працювати за європейськими стандартами, а фермери, що постачають продукцію на інші ринки, працювали б з їх стандартами та вимогами, щоб мати можливість і надалі забезпечувати надходження продовольства у треті країни.

    Уряд: хоче знати де «червоні лінії» для українського бізнесу

    Україна вже розпочала переговорний процес щодо вступу в ЄС, нагадав генеральний директор Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Олександр Ільков, і тим самим взяла на себе зобов’язання на момент вступу до Євросоюзу повністю імплементувати все європейське законодавство і стандарти, які гарантують свободу руху товарів, працівників, капіталів та надання послуг. «Це питання не обговорюється», — зазначив він і додав, що діалог з Брюсселем можливий лише в частині того, які перехідні періоди та можливі відступи від існуючих норм може отримати Україна.

    Наразі почався дуже важливий на думку Ількова етап скринінгу українського законодавства на відповідність законодавству ЄС за всіма 35 переговорними розділами, в процесі якого і буде визначено, стосовно яких норм Київ проситиме про певні виключення та прискорений доступ до певних інструментів ЄС ще до моменту вступу. Він визнав, що євроінтеграція пов’язана з великими змінами і запросив українську ділову спільноту до діалогу. Зокрема, бізнес може доєднатися до участі в міжвідомчій робочій групі з підготовки переговорних позицій та надати своє бачення проблем та викликів. «Бізнес має чітко визначити червоні лінії, ті речі, які він готовий донести уряду і вказати, що це величезний виклик, на реалізацію якого потрібен певний час, тому давайте говорити про якісь перехідні періоди або піднімати питання з європейськими партнерами про додаткову підтримку», — наголосив Ільков.

    «Ми будемо пропонувати перехідні періоди, це залежатиме від конкретної сфери діяльності. Але безумовно проблеми та виклики в сфері захисту довкілля або шкода, завдана війною, буде враховуватись», — зауважила посол ЄС в Україні Катаріна Матернова. Вона закликала бізнес використовувати час, який залишився до безпосереднього приєднання України до ЄС, щоб максимально адаптуватися до європейських стандартів. А коли війна завершиться, в Україну почнуть надходити значні іноземні інвестиції, переконана посол: «І це, насправді, саме той шлях, який дозволив промисловості в інших країнах адаптуватися до європейських і міжнародних стандартів, стати частиною глобальних ланцюгів постачання та світових конгломератів. Цей день безперечно настане, але, на жаль, після війни».

    Вона також нагадала, що в межах Ukraine Facility Plan передбачена окрема компонента обсягом 8 млрд євро, яка покриває гарантії для українського бізнесу, який планує залучати інвестиції у відновлення та розвиток. «Звісно, що можливості (щодо фінансування – ред.) для України і членів ЄС різні, але для цього існують перехідні періоди. Коли ви станете частиною ЄС, ви зможете розраховувати на значно більші грошові надходження. Зараз під час підготовчого етапу я вважаю, що фінансування в межах Ukraine Facility дуже щедре», — резюмувала вона.

  • EuroBLECH 2024: Метінвест відзначив очікування позитивної динаміки на ринку листового прокату в 2025 році

    У німецькому Ганновері відбулася 27-ма міжнародна виставка EuroBLECH 2024, присвячена технологіям обробки листового прокату: матеріал, верстати та технологічні лінії, сучасні інструменти та процеси роботи з металевим листом, готова продукція.

    Ця виставка є одним із провідних місць зустрічі виробників листової сталі, представників індустрії обробки та підприємств, що використовують листовий метал – аерокосмічна промисловість, суднобудування, електроніка, інженерні технології тощо.

    Враховуючи традиційно високий інтерес до EuroBLECH серед наявних та потенційних клієнтів Групи Метінвест, команда Комерційної дирекції компанії не обійшла цей важливий захід своєю увагою. Група Метінвест на виставці була представлена власним стендом та потужною командою керівників Комерційної дирекції, провідними менеджерами італійських підприємств Metinvest Trametal та Ferriera Valsider, які є одними з лідерів європейського ринку конструкційного товстолистового прокату, та спеціалістами з продажів, які працюють у торговельних представництвах Групи Метінвест у Західній Європі.

    Для делегації Метінвесту EuroBLECH 2024 стала не лише місцем презентації української сталі, а й ефективною платформою для встановлення нових партнерських відносин та зміцнення існуючих зв’язків з клієнтами й постачальниками. Зокрема представники Комерційної дирекції Метінвесту обговорили з клієнтами проєкт компанії з будівництва нового заводу в італійському Пйомбіно з виробництва гарячекатаних рулонів, розповіли про можливості, що дозволять Групі Метінвест й надалі залишатися висококонкурентною компанією на глобальному ринку

    Виставка також дала можливість обговорити майбутні тенденції в галузі. До речі, загальний настрій учасників EuroBLECH 2024 надає певного оптимізму. Вони розглядають цей рік як перехідний, без очікуваного прибутку, але вже з’являються ознаки покращення, такі як зменшення енергетичних витрат у Європі, зниження процентних ставок, надії на зміни в геополітичній ситуації. Тобто є оптимістичні очікування щодо зростання ефективності європейських виробників та покращення ринку у 2025 році.

    За таких прогнозів з’являється надія на те, що вже до кінця року вдасться знову задіяти експлуатаційні потужності італійського Ferriera Valsider Групи Метінвест. Metinvest Trametal, незважаючи на складні умови, наразі працює на повну потужність.

  • Жінки впевнені, що можуть реалізувати себе на технічних спеціальностях та традиційно чоловічих професіях – бізнес

    Серед жінок зростає цікавість до технічних спеціальностей, зокрема у промисловості, та до професій, які раніше вважалися суто чоловічими, хоча цей процес не відбувається швидко і потребує різнорівневої підтримки держави, суспільства та бізнесу. Про це йшлося під час панельної дискусії в межах Українського жіночого конгресу за участі представниць таких українських компаній як МХП, Київстар, Метінвест, Приватбанк, ДТЕК,  Gunia project.

    Хоча питання гендерної рівності і раніше поставало в суспільстві, до суттєвих зміни у практиках працевлаштування жінок значною мірою підштовхнула війна та пов’язаний з нею процес мобілізації чоловіків. Зокрема, на законодавчому рівні була скасована заборона для жінок займати посади, пов’язані з підземними роботами та роботами на шкідливих виробництвах. Це створило нові можливості. До прикладу, на шахті Групи Метінвест у Покровську почала працювати бригада жінок, які відповідають за роботу шахтних механізмів, розповіла керівниця напряму зв’язків з громадськістю компанії Зоя Гейнце.

    «Доля цих жінок дуже різна. Одна з них була вчителькою в сільській школі Покровської громади. Вона втратила роботу, оскільки навчання перевели в онлайн-формат через постійні обстріли. Але жінка не розгубилася і прийшла до нас на навчання», — розповіла представниця компанії, додавши, що стабільна зарплата та гарантії працевлаштування, які надає Метінвест, також стали важливим чинником для зміни професії.

    Певні зрушення почалися й у Приватбанку, де, за словами керівниці комунікацій і зв’язків з громадськістю Олесі Жулинської, почали набирати інкасаторів-жінок. «Із початком війни ми вирішили, що потрібно змінювати професію (працівника банківського сектору – ред.). Але нам знадобилося два роки, щоб наважитися жінок залучити до роботи інкасаторами. Зараз у нас 14 жінок працюють на цих посадах. Коли ти вже наче готовий і доходиш до реалізації, то виникають інші питання – тобі потрібен бронежилет меншого розміру і легше, тобі потрібен душ, інші умови. Але треба міняти ставлення не тільки до стереотипних чоловічих професій, але й до жіночих. Наприклад, раніше в банківській сфері було прийнято, що касиром працює жінка. Ми зараз теж міняємо підходи і намагаємось, щоб чоловіки теж були касирами», — поділилася вона досвідом.

    Роль жінок в українській економіці зростатиме і надалі, вважає керівниця напрямку з міжнародних зв’язків ДТЕК Юлія Бурмістенко. Зокрема, це буде пов’язано із повоєнним відновленням, яке, на її думку, надасть шалені можливості жінкам для працевлаштування та кар’єрного зростання.

    Зміни у світогляді жінок стосовно того, на які професії та посади вони можуть претендувати, відбуваються не швидко, визнають учасниці дискусії. Зокрема, за даними представниці Метінвесту Зої Гейнце, зараз у компанії більшість персоналу — 70% — це чоловіки. Та її «заспокоює і обнадіює те, що частка жінок, яких ми наймаємо, сягає 30%. Це значить, що жінки все ж вірять в себе і в те, що вони зможуть себе реалізувати в цих традиційно чоловічих галузях металургії та гірничої справи». Щоб пришвидшити цей процес, компанія схвалила внутрішні правила, відповідно до яких акцентується, що гендер не має значення при працевлаштуванні, а пріоритетними є знання, навики та досвід кандидата.

    Вона також згадала про зростання цікавості дівчат до технічної освіти. Наприклад, у Метінвест Політехніці, виші, що входить до групи, частка жінок, які проходять навчання, складає 20% і компанія має надію, що з часом їх ставатиме більше. «У нас є приклад, коли дівчина вирішила стати зварювальницею і вступила до нашого вишу заради отримання нової професії. Поки що вона єдина жінка в групі, але єдина отримує стипендію», — додала Гейнце.

    Щоб жінки не боялися обирати незвичний у сприйнятті суспільства кар’єрний шлях, важливо надавати їм психологічну підтримку та солідарність із жінками, додала Олеся Жулинська із Приватбанку, оскільки часто можна спостерігати, як жінки, які готові відповідають вимогам посади на 90%, відмовляються від можливості позмагатися за нову роботу, особливо якщо це керівна посада, тоді як чоловіки часто діють відповідно до уявлення про те, що новим обов’язкам можна навчитись в процесі роботи і тому мають менше страху.  Не менш важливі й успішні приклади, які можуть надихнути інших жінок діяти, резюмувала представниця ДТЕК Юлія Бурмістенко.

  • Безпека людей та збереження виробничих потужностей є пріоритетами Метінвесту – операційний директор

    З початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну керівництво Групи Метінвест визначило для три пріоритети в управлінні бізнесом,  яких дотримується і досі. Мова про увагу до людей та їх безпеку, збереження виробничих потужностей та забезпечення виживання компанії, розповів операційний директор Метінвесту Олександр Мироненко під час Саміту CEO від Forbes Україна.

    Він зауважив, що промисловість є досить консервативною сферою підприємництва із визначеними наперед інвестиційними циклами та виробничими планами. Та у 2022 році компанія була змушена змінити цю модель управління на більш гнучку, сфокусувавшись на збереженні колективу та бізнесу.

    «Базуючись на цих принципах ми визначали, як і де ми працюємо. Найважча ситуація була в Маріуполі. Наші керівники продовжили працювати в оточеному місті, займаючись евакуацією людей. Ми зустрічали їх та розміщували в  Запоріжжі, Кам’янському та інших містах, допомагали з адаптацією, роботою. Це був найбільш складний досвід. У Кривому Розі, який має протяжність близько 100 км, ми законсервували ті підприємства, які були ближче до фронту і забезпечили роботу тих, які могли працювати з огляду на безпеку. Аналогічним чином діяли в Запоріжжі. В Авдіївці намагались працювати стільки, скільки можемо, і зупинили виробництво влітку 2022 року», — пояснив Мироненко.

    Зараз на підприємствах Метінвесту, багато з яких знаходяться в регіонах, наближених до зони бойових дій, є чітко визначений протокол роботи під час тривог та обстрілів, обумовлений специфікою виробничих процесів. Якщо вони є безперервними, наприклад, як у доменному цеху, біля конвертера чи на аглофабриці, то присутність персоналу та нагляд за виробництвом є обов’язковим. У такому випадку компанія проводить комунікацію з персоналом, забезпечує робітникам укриття біля виробничих потужностей та надає індивідуальні засоби захисту – бронежилети і каски. «Коли лунає сигнал повітряної тривоги, вони це все вдягають і продовжують працювати», — пояснив Мироненко. Якщо ж присутність персоналу не обов’язкова, то працівники спускаються у сховище і чекають там на закінчення тривоги.

    Важливим аспектом роботи Мироненко також назвав активну залученість керівництва в усі процеси, які відбуваються на підприємствах групи. «Зараз у Покровськ (де розташований вугільний бізнес групи – ред.) я їжджу кожні 2 тижні. Якщо є потреба, то частіше. Люди повинні бачити, що всі на місці і всі працюють. Є директор шахти, є керівництво холдингу, яке піклується про персонал і розуміє ситуацію на місці. Загалом кабінетне лідерство у металургії не працювало ніколи. Не можна керувати заводом з офісу — треба розуміти, що відбувається в цеху і разом із директорами вирішувати проблеми. Коли люди не відчувають залученість керівництва, вони не розуміють, для чого вони працюють», — сказав топ-менеджер Метінвесту.

    Зараз на підприємствах групи у Запоріжжі, Кривому Розі, Кам’янському, Покровську працює 45 тисяч людей. Метінвест активно долучився до допомоги силам оброни України, надсилаючи війську засоби захисту та дрони. На деяких майданчиках групи також налагодили виробництво оборонної продукції, такої як металеві укриття та трали для розмінування територій.

  • «Метінвест» за 9 місяців збільшив сплату податків до бюджету України на 38%

    Гірничо-металургійна група «Метінвест» у січні-вересні 2024 року з урахуванням асоційованих компаній та спільних підприємств збільшила сплату податків і зборів до бюджетів усіх рівнів в Україні на 38% (далее…)

  • Серце української металургії. Які наслідки для економіки матиме втрата Покровська?

    Покровський напрямок – найгарячіша точка на фронті. Під постійними обстрілами місто готується до вторгнення: на вулицях встановлюють фортифікації, населення закликають до евакуації, планів включати зимове опалення немає.

    Стратегічна мета Росії – вихід на адміністративні межі Донецької області, при цьому в боях лише за Покровськ ворог готовий покласти 50-60 тис. військових, заявляв президент Володимир Зеленський.

    Крім важливості населеного пункту як логістичного хабу для військових, місто має стратегічну роль і для однієї з ключових галузей української економіки – металургійної промисловості.

    Тут розташоване шахтоуправління «Покровське», яке є основним центром видобутку коксівного вугілля, втрата якого може кратно обвалити виробництво сталі в Україні.

    Якими можуть бути наслідки від окупації Покровська, чи обернеться це катастрофою для економіки та чи мають металурги план «Б»? Про це в інтерв’ю ЕП розповів президент об’єднання підприємств «Укрметалургпром» Олександр Каленков.

    — У чому важливість міста Покровська для української металургії та економіки загалом?

    — Трохи західніше міста розташоване шахтоуправління «Покровське» (входить до групи «Метінвест» Ріната Ахметова), де видобувається критично важливе для нашої металургії коксівне вугілля. Ба більше, дуже якісне вугілля – марки «К».

    — В Україні видобувається енергетичне вугілля, яке спалюється при виробництві електроенергії. Коксівне використовується для виробництва сталі.

    — Для виробництва сталі в нас є два шляхи.

    Перший – це електрометалургійне виробництво, коли основною сировиною є металобрухт. Завдяки електродуговим печам з нього виробляється кінцевий продукт – сталь. В Україні є тільки одне таке виробництво – «Дніпросталь» (володіє компанія «Інтерпайп» Віктора Пінчука).

    Другий, а це понад 90%, – металургія повного циклу, коли сталь виробляється із залізорудної сировини. У цьому процесі використовується кокс. Щоб отримувати кокс, потрібне коксівне вугілля. Тому коксівне вугілля і залізорудна сировина – це основний ресурс для виробництва сталі.

    — Скільки в Покровську видобувається вугілля?

    — Шахтоуправління може видобувати 3,6 мільйона тонн вугілля на рік.

    — Який це відсоток від загальної потреби металургійних підприємств?

    — Залежить від того, яке зараз виробництво сталі. Наприклад, з 2014-го по 2022 рік ми виробляли близько 21 мільйона тонн сталі на рік. Тоді цього було недостатньо, ми імпортували коксівне вугілля.

    Після тимчасової втрати Маріуполя, а це понад 40% усієї сталі, після того, як підприємства, які залишилися в Україні, працювали і працюють не на повну завантаженість, ми впали з 21 до 6,5 мільйона тонн сталі у 2022-2023 роках. Тоді коксівного вугілля було абсолютно достатньо. Покровськ на 100% працював на Україну.

    — Коли ми говоримо про 100%, то все це вугілля йшло на підприємства групи «Метінвест» Ахметова?

    — На всі підприємства. У нас залишилися «Метінвест» та «АрселорМіттал Кривий Ріг», який теж споживає кокс, що виробляється з видобутого в Покровську вугілля. Залишається ще «Інтерпайп», але це електрометалургійне підприємство, воно не використовує кокс, тільки брухт.

    — Яким обсягом вугілля Україна забезпечувала себе самостійно, а який імпортувала?

    — У 2023 році Україна була забезпечена на 93% своєю сировиною, решту імпортувала.

    — Усі 93% – це вугілля з Покровська?

    — Є шахти на заході України, у Львівській області, але мова не йде про обсяги, які могли б задовольнити наші підприємства. Поклади і видобуток там дуже маленькі, мізерні, тому вони, на жаль, не можуть бути заміною.

    — Скільки відсотків можна замістити завдяки видобутку на заході України?

    — Мова йде про кілька відсотків, тому це незначні обсяги і вони не врятують ситуацію.

    — Тобто у випадку окупації Покровська єдина альтернатива – це імпорт?

    — Так. У 2023 році, коли Україна майже повністю забезпечувала себе коксівним вугіллям, близько 6% імпортувалися. Переважно із Сполучених Штатів та Австралії. У 2024 році «АрселорМіттал» завозив із східної Європи, але туди воно теж потрапляє з Австралії та Сполучених Штатів. Це такі пробні партії.

    — Ми правильно розуміємо, що у разі чого весь обсяг можна замістити імпортним вугіллям?

    — Якщо говорити про імпорт, то треба розуміти, що це означає зростання собівартості цього вугілля на десятки відсотків і це відіб’ється на собівартості кінцевої продукції.

    А беручи до уваги, що ми останні 2,5 року всі працюємо в режимі виживання, великих збитках – це може призвести до того, що підприємства почнуть реально менше виробляти кінцевої продукції. Останні 2,5 року, ми працювали з негативним чистим прибутком.

    При чому деякі підприємства показували десятки мільярдів гривень збитків. І це все за 2,5 року склалося в сотні мільярдів гривень збитків.

    — Це все наслідки війни?

    — Усе в комплексі. Війна, здорожчення електроенергії, тарифи на перевезення, падіння цін на продукцію на глобальних ринках тощо. Тобто в таких умовах зростання вартості ще й коксівного вугілля, яке імпортується, це ще один суттєвий чинник до зменшення обсягів виробництва.

    І друге, що може і буде стримувати імпорт, це обмежена логістика через морські порти України. Взагалі-то краще і дешевше імпортувати коксівне вугілля морем, але беручи до уваги, що в нас не усі морські порти зараз працюють, а ті, що працюють, завантажені максимально на експорт.

    Для того, щоб імпортувати щось, треба зменшити обсяги експорту. Я не думаю, що в поточній ситуації ми можемо собі це дозволити.

    — Як можлива окупація Покровська може вплинути на виробництво сталі в Україні?

    — Реальність така, що тимчасова втрата Покровська призведе до необхідності забезпечення наших підприємства імпортним коксівним вугіллям, але з об’єктивних причин я боюся, що ми не зможемо це забезпечити в повному обсязі.

    Через це об’єми виробництва сталі на підприємствах повного циклу виробництва із залізної руди до кінцевої продукції можуть впасти до 50%. До прикладу, минулі два роки ми виробляли 6,2-6,5 мільйона тонн. Цього року ми, я думаю, вийдемо десь на 7,2-7,3 мільйона тонн.

    І замість того, щоб далі нарощувати виробництво ще на третину і довести його до рівня 2021 року, після теоретичної втрати Покровська ми можемо впасти до 3,5 мільйона тонн і навіть менше.

    — Які наслідки це може мати в масштабах України?

    — Одне робоче місце в нашій галузі створює десь 7,5 робочих місць в інших галузях. І тому прогнозуємо великий удар по всій економіці держави. Ми порахували, що якщо вивести підприємства, що знаходяться на підконтрольній території, на рівень 2021 року, то це щонайменше 5 мільярдів доларів додаткових валютних надходжень і десь більше 15 мільярдів гривень прямих податків. Якщо врахувати непрямі податки, то це взагалі понад 80 мільярдів гривень додаткових податків.

    Але якщо ми втратимо Покровськ, то разом з іншими чинниками це може призвести до зворотного ефекту – замість зростання десь на третину, металургія впаде вдвічі. І це призведе до того, що ми втратимо вже більше 5 мільярдів доларів валютних надходжень і десь 15 мільярдів гривень платежів до бюджету.

    Головне – це додатковий удар, який може призвести до того, що підприємства просто посипляться. Тому ми прогнозуємо великий удар по всій економіці держави.

    — Як зросте собівартість продукції через повний імпорт вугілля?

    — Саме вугілля буде дорожче на 30% і більше.

    Собівартість для кожної продукції своя, і це більше комерційні цифри, я їх не можу озвучувати. Але можна прогнозувати, що собівартість значно зросте. Можливо, не вдвічі, але суттєво.

    — Яка ситуація на підприємстві зараз?

    — У зв’язку з тим, що лінія фронту впритул приблизилася до Покровська, обсяги видобутку вугілля суттєво зменшилися, але я не можу сказати зараз, бо цифри змінюються кожного дня і з точки зору безпеки не хочеться озвучувати ці показники.

    Все зроблено для того, щоб оперативно реагувати на обстановку, яка буде, і за щонайменшого ризику евакуювати трудовий колектив, який зараз працює на підприємстві. Але сім’ї працівників більшою мірою вже евакуйовані.

    Підприємство працює, але є ризики, що ми повністю втратимо виробництво у Покровську.

    — Росія не полишає спроб захопити Покровськ. У вас є розуміння, що у разі окупації міста буде з шахтами, як ворог може використати ці активи? Вони будуть вивозити вугілля на окуповані раніше підприємства, до Росії чи взагалі за якимись схемами експортувати в треті країни?

    — Це моє припущення, яке ґрунтується на аналізі ситуації, яка відбувається на тимчасово захоплених територіях України. Вони ще з 2014 року захопили підприємства в Алчевську, Єнакієво та Донецьку.

    Зараз додалися підприємства Маріуполя, принаймні ММК імені Ілліча. Я не думаю, що на «Азовсталі» вони зможуть відновити виробництво. Вони можуть бути забезпечені залізорудною сировиною з Росії.

    Єдине, чого не вистачало – це якісне коксівне вугілля. Із захопленням Покровська таке вугілля у них з’явиться. І це для них буде реальна можливість нормально налагодити виробництво на тимчасово окупованій території.

    — Виробництва саме сталі, кінцевого продукту?

    — Так. Ми рахували, що мова може йти про завантаження 100 тисяч робочих місць. Для росіян, я думаю, що це суттєво, і це така частинка пазла, який у них може скластися і дати змогу суттєво збільшити виробництво на окупованій території.

    — Саме на окупованих територіях. Ви думаєте, що вони не вивозитимуть сировину в Росію для якихось внутрішніх потреб?

    — Я думаю, що через проблеми з логістикою вони будуть намагатися використовувати на тимчасово окупованих територіях, але надлишки також будуть вивозити в Росію.

    Я бачу, що вони не гребують нічим. Коли залишалися залишки в Маріупольському комбінаті, вони їх вивозили, зерно вивозили, все, що можна було різати на металобрухт, вони різали.

    Тому я думаю, що вони будуть мародерити і робити все, що можливо, для того, щоб щось вкрасти, вивезти і заробити на цьому. І в цьому сенсі шахтоуправління «Покровське» має величезні запаси якісного вугілля.

    — Я бачив цифри, що промислові запаси вугілля в Покровську перевищують 200 мільйонів тонн, а термін розробки – близько 40 років.

    — Цих запасів вистачило б щонайменше на 40 років. Зараз ми відходимо від викопної сировини, але все одно це стратегічні запаси сировини для України і для Європи теж.

    З огляду на те, що Україна йде в Євросоюз і ми будемо частиною ЄС, це б’є по стратегічних запасах сировини Європейського Союзу.

    — Скільки металургія України втратила після 2014 року і після повномасштабного вторгнення?

    — Максимально Україна виробляла в радянські часи десь 50 мільйонів тонн сталі на рік. Максимум, який Україна виробила за часи незалежності, був у 2007-2008 роках – 42 мільйони тонн.

    У 2013 році, до початку війни, ми виробляли 32 мільйони тонн, далі з 2014-го по 2022-й виробництво було десь на рівні 21-21,5 мільйона тонн. І після лютого 2022 року ми рухнули до 6-6,5 мільйона тонн.

    Лише у Маріуполі ми втратили десь 40%, але падіння загалом було більшим через те, що з початком повномасштабної війнипідприємства на контрольованій території вимушено працювали не на повну потужність.

    — Зрозуміло, що зараз складно робити якісь прогнози та й загалом це справа невдячна, але ж бізнес повинен прораховувати різні сценарії та готуватись до найгіршого. Якою на вашу думку є вірогідність втрати Покровська та якою має бути реакція на це з точки зору металургів?

    — Так, робити якісь прогнози зараз – це зовсім даремна справа. Передусім, ми вдячні нашим військовим за те, що вони такою високою ціною тримають місто.

    Якщо Покровськ залишається нашим, це добре, ми далі працюємо, як працювали, стараємося виробляти більше продукції, платити більше податків тощо.

    Якщо ми втратимо Покровськ, то треба прилаштовуватися до цієї ситуації. І виходячи з цього нам треба буде сконцентруватися на можливості тимчасової заміни імпортом. І все зробити для того, щоб цей імпорт став можливим.

    — Можлива окупація Покровська – це катастрофа для вітчизняної металургії та економіки України?

    — Це ще один дуже-дуже великий виклик. Якщо ми говоримо про цей рік, то це реальна проблема. Напевно, ми не зможемо перебудувати логістику, щоб у повному обсязі задовольнити наш попит за рахунок імпорту.

    Але якщо ми говоримо, що це затягнеться, я думаю, що ми зможемо в середньостроковій перспективі перебудувати логістику і зробити все для того, щоб забезпечити себе імпортом.

    Та ж сама Європа, в якої проблеми з викопним вугіллям, імпортує багато коксівного вугілля. І це зрозуміло. Тому Україні теж треба буде підлаштовуватися.

    — Скільки знадобиться часу, щоб перелаштуватися?

    — Близько 2-3 років. Тобто це не катастрофа, але це дуже великий виклик, який напряму вплине на обсяги виробництва в цьому році, можливо, й в наступному.

    Але в середньостроковій перспективі, я думаю, що з нормальною державною політикою ми з цим впораємося та зможемо наростити обсяги імпорту.