Вартість головної металургійної сировини не має передумов для підвищення в найближчі роки. Ситуація на китайському ринку є ключовим фактором, оскільки на нього припадає до 75% світового залізорудного експорту.
Внутрішні фактори
Скорочення виплавки сталі в КНР за січень-серпень на 2,8%, до 671,81 млн т мало неоднозначний вплив. З одного боку, це зменшило надлишок метпродукції на внутрішньому ринку та втримало спотові сталеві котирування від стрімкого падіння. Гарячекатаний рулон на старті року та на початку вересня коштував однаково – $472/т FOT. А зниження ціни арматури з $457/т до $435/т – наслідок тривалої кризи у секторі житлового будівництва. Таким чином, відносна стабільність сталевих цін підтримувала залізорудні котирування.
З іншого боку, зменшення виплавки сталі позначилося на попиті на залізорудну сировину (ЗРС). Тому ії імпорт до Китаю за січень-серпень знизився на 1,6%, до 801,62 млн т. Власний видобуток впав ще сильніше – на 5,4%, до 678,1 млн т. Таким чином, слабший попит з боку меткомбінатів дозволяв їм збивати закупівельні ціни на ЗРС.
Як результат, під дією цих чинників поточні котирування в порту Ціндао практично не відрізняються від тих, що були на початку року: $103,5/т CFR на 19 вересня проти $103/т на 1 січня для базової руди Fe61. Динаміка частково збігається із рухом цін на готову сталь. Зниження тривало до 25 червня, локальний мінімум становив $90,8/т. Потім пішло відновлення.
Нюанс полягає в тому, що сталевий прокат у Китаї з 25 липня знов почав дешевшати, реагуючи на надмірні як і раніше обсяги виробництва. Це говорить про те, що скорочення, досягнуте у січні-липні, не є достатнім. Водночас залізорудні котирування знов пішли вгору з 23 серпня. Можна припустити, що це пов’язано із фінансовим становищем меткомпаній.
За даними Національного бюро статистики КНР, консолідований прибуток сталеливарної галузі за січень-липень склав $9,02 млрд порівняно з $170 млн за той же період 2024 р. Це вказує на масштабне державне субсидування, що покриває збитки виробників від зниження цін на прокат.
Вочевидь, що за відсутності фінансових дотацій металургам КНР довелося б скорочувати витрати. Зокрема, більш наполегливо добиватися зниження цін на закупівлях ЗРС. Проте щедра держпідтримка від уряду дозволяє не турбуватися про маржинальність. Таким чином, глобальні ціни на залізну руду певною мірою залежать від цього фактору.
Але треба зазначити, що в останні роки держпідтримка суттєво знизилася. Пік припав на 2018 р., коли сумарний прибуток китайських металургів досяг $69,7 млрд. У 2019-2020 рр. він опустився до $23,47-24,9 млрд. Потім був сплеск до $62,07 млрд у 2021 р. Надалі показник дуже різко просів: $5,4 млрд у 2022 р., $7,95 млрд у 2023 р., $5,92 млрд у 2024 р.
Ймовірно, за підсумками поточного року він буде вищим за минулорічний. Проте можна стверджувати, що до колишньої прибутковості, тобто масштабів держдотацій, сталева галузь КНР вже не повернеться. Відповідно, підтримка залізорудних цін теж знижується.
Зовнішні фактори
Виключення Індії з ланцюгу постачальників ЗРС на китайський ринок — гарна новина для інших експортерів. У середині вересня уряд у Нью-Делі анонсував запровадження 30% мита на експорт залізної руди з 1 жовтня. У зв’язку з такою тарифною націнкою вона втрачає колишні конкурентні переваги, перш за все перед австралійським матеріалом.
Станом на 19 вересня індійська руда Fe57 у порту Ціндао коштувала $86/т CFR, австралійська Fortescue постачала туди Fe58,5 по $97,8/т. Вочевидь, незабаром пропозиція з Індії стане дорожчою порівняно з Австралією. Власне, це і є мета офіційного Нью-Делі – припинення зовнішніх відвантажень, забезпечення власних потреб у металургійній сировині.
Зрозуміло, масштаб присутності компаній із цих країн на ринку КНР неспівставний. Австралія в 2024 р. експортувала 866 млн т ЗРС, Індія — 38 млн т. В обох випадках основним напрямом був і залишається Китай. Але індійські поставки грали роль своєрідного маркеру для покупців. На який вони орієнтувалися у переговорах із австралійськими та іншими видобувачами.
Ще до введення експортного мита, у січні-червні, індійський експорт ЗРС впав на 45% у річному вимірі, до 11 млн т. саме через високий внутрішній попит. Відтепер, після появи додаткового тарифу, логічно очікувати його повного припинення.
Ситуативні перебої з постачанням залізної руди поточного року також підтримували китайські ціни, зменшуючи пропозицію. Це і 4 найсильніші тихоокеанські циклони в січні-березні, які перервали перевезення з Австралії. Це і страйки на залізниці та в портах ПАР, а також на шахтах у Перу. Звісно, це були короткочасні чинники. Але, в принципі, такі речі відбуваються досить регулярно.
І, нарешті, до історії з гвінейським Simandou. Якщо австралійська корпорація Rio Tinto, оператор проекту, реалізує його повною мірою, для решти гравців настануть погані часи. Ще б пак, додаткові 120 млн т високоякісної руди Fe65,5 на рік на китайський ринок – більш ніж серйозний удар. Багатьом експортерам довелося би просто піти звідти – по суті, в нікуди.
Але ще раніше UAprom припустив, що цього не трапиться. І дійсно, вже на початку вересня у світових ЗМІ з’явилися повідомлення, що влада Гвінеї вимагає від Rio Tinto місцевої переробки руди з Simandou. Тобто будівництва металургійних заводів у цій африканській країні.
На рішучий настрій військового уряду Гвінеї вказує розірвання концесійної угоди з Emirates Global Aluminium на розробку великого родовища бокситових руд. Ця корпорація з ОАЕ надто зволікала, на думку місцевих посадовців, із будівництвом алюмінієвого заводу.
Незважаючи на це, Rio Tinto у своєму звіті за підсумками I півріччя підтвердила плани «здійснити перше постачання з родовища Simandou у листопаді 2025 р.». Корпорація стверджує, що до кінця року звідти буде спрямовано до Китаю 0,5-1 млн. т залізної руди. Такий обсяг вказує, що гвінейський проект все ще в пілотній стадії. До промислової експлуатації ще далеко.
Гра «акул» та наслідки для ринку
Загалом Rio Tinto зараз реалізує дуже агресивну стратегію. За підсумками ІІ кв. середня ціна відвантажень ЗРС у корпорації знизилася до $80,5/т FOB порівняно з $84,8/т у I кв. При цьому обсяги продажів у квартальному порівнянні зросли на 13%, до 79,9 млн т. А сам видобуток на австралійських рудниках Rio Tinto злетів на 20%, до 83,7 млн т. Це найвищий квартальний показник з 2018 р.
Тобто, незважаючи на несприятливу кон’юнктуру, компанія продовжує «накачувати» ринок, посилюючи надлишок пропозиції. Що сприяє подальшому зниженню цін. Робиться це з тією ж метою: видавлювання з Китаю дрібніших компаній, з вищими виробничими витратами. Зрозуміло, що їм складно витримувати битву за покупців у змаганні з другим за величиною світовим залізорудним експортером, з річним обсягом продажів 323-338 млн т.
У цьому сенсі світовий залізорудний експортер №1, бразильська корпорація Vale, спочатку мала більш ліберальну стратегію. Компанія у II кв. скоротила продажі на 3% у річному обчисленні, до 77,3 млн т. Але вона змінила вектор, націлившись на продукцію середнього ґатунку. Тоді як раніше акцент був на преміальному сегменті. Через це випуск окатишів знизився на 12%, до 7,3 млн т. У сегменті середнього сорту в основному експортується і українська залізорудна продукція.
Але вже в липні бразильський експорт ЗРС досяг 41,1 млн т та побив попередній рекорд у 39,5 млн т, що тримався з грудня 2015 р. І це на тлі загального скорочення обсягів китайського імпорту. Тобто, відбувається те, про що йшлося вище: залізорудні гіганти витісняють із ринку КНР дрібніших виробників.
За підсумками 2025 р. Vale планує експортувати 325-335 млн т ЗРС. Таким чином, половина всіх зарубіжних закупівель китайських металургів припаде на частку цих двох компаній. Тож їхню стратегію можна вважати ефективною. Але іншим від цього не легше.
Цього року Китайська асоціація чавуну та сталі (CISA) прогнозує скорочення сталевої виплавки на 4%. Вочевидь, надалі немає передумов для її збільшення – економіка КНР пройшла період бурхливого зростання та вийшла на більш плавну траєкторію. До того ж, офіційний Пекін зараз робить ставку на розвиток високотехнологічних галузей та ІТ, а металоємність інфраструктури зменшується за рахунок нових інженерних рішень та високоміцних матеріалів.
З цього випливає, що зниження китайського (читай: глобального) попиту на ЗРС продовжуватиметься у середньостроковій перспективі. Це буде створювати постійний тиск на залізорудні ціни – в умовах нарощування поставок Vale та Rio Tinto. Точка рівноваги буде досягнута, коли сталеплавильні потужності в КНР перестануть бути надлишковими, через поступове скорочення сталевого виробництва.